Б. Грінченко – перекладач
Борис Дмитрович Грінченко залишив нащадкам не лише поетичний і прозовий доробок, а й численні переклади творів європейської літератури.
Досліджуючи багатогранну постать Бориса Грінченка, виявляємо чимало матеріалів, які свідчать не лише про глибоку інтегрованість його діяльності в європейський культурний контекст, а й про без перебільшення світовий масштаб постаті українського просвітника. Європеїзм Грінченка очевидний для дослідників його біографії, творчої та громадської діяльності (В. Яременко, А. Погрібний, О. Неживий, А. Мовчун, І. Погребняк, тощо), проте досі маловідомий широкому загалу. Наразі відоме лише одне дисертаційне дослідження, присвячене перекладам Бориса Грінченка – «Перекладацька діяльність Бориса Грінченка та її роль в українському літературному процесі кінця ХІХ – початку ХХ ст.» А. Хоптяр (див. нижче).
Між тим «проникнення Грінченка в світ інонаціональних літератур було надзвичайно глибоким і творчим» (Погрібний А. Г.) Грінченко був переконаний у необхідності входження України до загальноєвропейського простору та всіма силами сприяв прискоренню цього процесу. Зокрема займався адаптацією та розповсюдженням науково-популярних праць, перекладав і популяризував класичні твори світової літератури, активно співпрацював із європейськими культурними діячами, друкувався за кордоном тощо. Сучасники згадують, що Грінченко вільно володів слов’янськими мовами, перекладав із німецької та французької, вивчав італійську та норвезьку. Крім застосування зарубіжного досвіду в просвітницькій діяльності, Грінченко активно збагачував український культурний простір кращими зразками літературної спадщини інших народів, перекладаючи та популяризуючи їх. До взірців перекладацької справи належать роботи, створені ще за часів заборони публікування перекладів українською мовою.
Яскравим прикладом перших перекладених ним наукових творів є створений 1883 р. переклад книжки Г. Спенсера «Виховання розумове, моральне та фізичне», що зберігається в архівах ІР НБУВ. Коментуючи цю свою працю тоді ще молодий учитель народної школи зауважує, що «слідував у своєму перекладі мові, виробленій вкраїнською літературою». Це свідчить не лише про розуміння важливої ролі здобутків світової науки для розвитку національної культури, а й про увагу до збереження в перекладних творах «духу української мови». Саме завдяки невтомній праці Б. Грінченка заснована ним у роки цензурного послаблення київська «Просвіта» всього за кілька років збагатила український культурний простір цілою бібліотекою творів світової літератури. Працюючи разом із дружиною (що мала псевдо Марія Загірня) і донькою Настею Грінченко, до 1909 року Борис Грінченко видав «Візник Геншель» і «Перед сходом сонця» Г. Гауптмана, «У золотих кайданах» О. Мірбо, «Забавки» А. Шніцлера – переклади Б. Грінченка; «Серце» С. Амічіса – переклад Б. і. М. Грінченків; «Підпори громадянства», «Ворог народу», «Примари», «Нора» Г. Ібсена, – М. Загірньої; «Гедда Габлер», «Жінка з моря», «Росмерсгольм» Г. Ібсена, «Огні Іванової ночі» Г. Зудермана, «Анатоль Франс» Г. Брандеса – переклади Н. Грінченко…
І це далеко не повний перелік.
Важливе місце у перекладацькій спадщині Б. Грінченка належить драматичним творам. Увагу до драматургії коментує у листі до П. Мирного від 3 лютого 1908 р. так: «Що наше письменство треба збагачувати перекладами кращих творів світових письменників, – про це нема що й казати. Так саме цілком зрозуміло, що нашому театрові треба дати якомога швидше світовий репертуар, щоб театр цей, ставши нарешті на той ґрунт, на якому стоять театри інших народів, міг розвиватися в повній мірі і зробитися рівноправним членом у великій сім’ї національних театрів світу. Оці дві причини найбільше й примусили мене подбати про переклади драм» (цит. за Погрібним А. Г.)
У згаданому ґрунтовному дослідженні А. Хоптяр поруч із аналізом перекладів Г. Ібсена та Г. Гауптмана не згадуються виконані разом із дружиною і донькою у 1908 р. переклади відомих на початку ХХ ст. драматургів, оскільки були зроблені не цілком самостійно, отже, не могли досліджуватися у присвяченій Б. Грінченкові дисертації. Так, драму «Кінець Содомові» Г. Зудермана (рецензовану, щоправда, несхвально, ще І. Франком у 1891 р.) Марія Грінченко переклала сама, а переклад «У рідній сим’ї» був Борисом Грінченком лише редагований. Самі ці п’єси (точніше, їх переклади) побіжно згадуються у виконаному Володимиром Дорошенком дослідженні про зв’язки української літератури з німецькою («Львівські вісті», 1942 р.).
З чи не першої присвяченої перекладацькій діяльності Бориса Грінченка статті Володимира Полєка «Долаючи кордони (До 125-річчя від дня народження українського письменника Бориса Грінченка)» дізнаємося, що Борис Грінченко знав багато мов, перекладав з англійської, французької, німецької, італійської, латини. Переклав драми:
- 1. Г. Ібсен «Підпори громадянства»
- 2. Г. Ібсен «Ворог народові»
- 3. Г. Ібсен «Примари»
- 4. О. Мірбо «У золотих кайданах»
- 5. М. Метерлінк «Монна Ванна»
- 6. Г. Зудерман «У рідній сем’ї»
- 7. Г. Ібсен «Нора»
- 8. Г. Ібсен «Гедда Габлєр»
- 9. Г. Гауптман «Візник Геншель»
- 10. А. Шніцлер «Забавки»
- 11. Ф. Шиллер «Вільгельм Телль»
- 12. Г. Ібсен «Жінка з моря»
- 13. Г. Гауптман «Перед сходом сонця»
- 14. Г. Зудерман «Кінець Содомові»
- 15. Г. Зудерман «Огні Іванової ночі»
- 16. Г. Ібсен «Росмрсгольм»
- 17. В. Сарду «Рідний край»
- 18. Ф. Шиллер «Марія Стюарт»
Згадує дослідник і переклади творів Б. Грінченка:
Польською мовою перекладені вірш «Прийде» (1936) та оповідання «Сам собі пан» (1950) і «Шматок хліба» (1985). За рекомендацією І. Франка Фр. Главачек переклав чеською мовою повість «На розпутті» та оповідання «Підпал» (видане в одній книзі з оповіданням І. Франка «Між добрими людьми» під спільною назвою «Две малоруске повідки», 1896).
У 1896 р. у виданні «З повідек» Василя Чайченка Й. Свозіл познайомив своїх співвітчизників з оповіданнями «Сестриця Галя», «Каторжна», «Без хліба» і «Кладовище». В. Хорват – з його казками (1913 і 1924).
На сторінках чеської періодики були опубліковані окремі твори Б. Грінченка – «Хата» (1895, переклад Й. Свозіла), «Хатка в балці» (1905 і 1910, переклад О. Ветті, псевдонім А. Коудельки), «Панько» (1913 і 1914), «Без хліба» (1931, переклад Ф. Жундалека), а із «Дрібничок» ‑ «Ліс» (1895) і «Вітер» (1895, у перекладі Й. Свозіла). О. Ноуза переклав один із «Весняних сонетів» (1947), «Подивись» і «Я зрікся мрій. Поважний і спокійний…», що ввійшли до антології української поезії «Вітєзіт а жіт» 1951). У 1895 р. у Женеві вийшла французькою мовою публіцистична праця Б. Грінченка «Народ в неволі» (відома також в українській і російській версіях), що мала широкий резонанс в Європі. Її виклад подав французький історик Ч. Сеньбо у паризькому журналі «Літопис народів». Популяризатором творчості Бориса Грінченка серед німецькомовної громадськості був перекладач Вільгельм Горошовський, переклав оповідання «Без хліба» (1904) і «Сестриця Галя» (1905), надруковані на сторінках віденського «Рутеніше Ревю». Перше з них увійшло до впорядкованої ним антології «Українське оповідання» (1909) і часто передруковувалося у різних німецьких газетах. За німецьким перекладом оповідання «Без хліба» було перекладено італійською мовою.
Оповідання «Сам собі пан» німецькою мовою переклав А. Бельц (1963).
(Повністю стаття В. Полєка увійшла додатком до тому «Публіцистичної спадщини» багатотомного зібрання творів Б. Грінченка).
Джерела та література:
Дорошенко В. В. Зв’язки української літератури з німецькою // Львівські вісті. – 1942. – 5-12 червня.
Погребняк І. В. Європеїзм епістолярію знакових постатей кінця XIX – початку XX століть // Науковий огляд. – № 5 (37). – 2017.
Погрібний А. Г. Борис Грінченко. Нарис життя і творчості. – Київ: Дніпро, 1988. – 268 с.
Хоптяр А. О. Перекладацька діяльність Бориса Грінченка та її роль в українському літературному процесі кінця ХІХ – початку ХХ ст. : дис. … канд. філол. наук, спец. : 10.01.01 «Українська література» / А.О. Хоптяр. – Чернівці: Чернівецький нац. ун-т ім. Ю. Федьковича, 2013.
Яковлева І. В. Український європеїзм Бориса Грінченка // Національна ідентичність в мові і культурі: зб. наук. праць / за заг. ред. О. Г. Шостак. – Київ: Талком, 2020. – С. 210-214.